|
Ужгород! Федір любив це місто над Ужем з його вузенькими вулицями, крамницями, готелями, ресторанами. Він зайшов до модної майстерні, у крамниці зробив різні дрібні покупки... Але йому конче треба було відвідати ще єпископську резиденцію.
Резиденція височіла на одній з трьох гір, на яких стоїть Ужгород. Праворуч, на ще вищій горі, видно було древній замок, ліворуч, за базаром, випинались дахи будинків. Річку, що перетинала місто, вулиці й сади над нею вже оповивали сині присмерки, але на горах ще було видно.
Федір сковзався на згористій вулиці, бо недавно випав дощ, каміння було мокре. Вулиця підіймалася вгору дуже круто, і він кілька разів зупинявся і стояв, віддихуючись.
Зовсім близько був Ужгородський замок, відгороджений від міста високим муром з глибоким ровом перед ним. Колись над ним був підйомний міст, про що свідчили гнізда для ланцюгів у мурах. За муром височіли будівлі замку з гострими дахами. «Отак само,— думав, віддихуючись, Федір,— підіймався колись цією вулицею й прапрадід мій Роман».
Єпископська резиденція займала чималу садибу на шпилі гори. Ця держава єпископа також відгороджена була від міста муром. Просто на вулицю виходив собор, що починався порталом з чотирма сірими колонами і двома височенними дзвіницями. Далі за дзвіницями тягнувся, як величезний корабель, сам собор (С. Скляренко).
Портал — архітектурно оформлений вхід до будинку громадського призначення.
|
|
