|
|
| |
|
|
|
|
| |
|
|
| |
сердиті кактуси... Розпускаються турецькі тюльпани, пуч-нявіють африканські гладіолуси, хиляться чашечками до землі петунії — і тішиться смуток в ханському раю, смуток самотності, непотрібності, невизнаності.
Рік за роком розквітають, і в'януть, і знову цвітуть з надією, що хтось побачить їхню красу,— надаремно. Ніхто нею не радіє, не милується... (Р. Іваничук).
II. Зачитайте речення з однорідними членами. Одне з них запишіть і зробіть повний синтаксичний розбір, користуючись алгоритмами на с. 97 і 156.
|
|
| |
|
|
| |
|
Комунікативний практикум
|
|
|
| |
|
|
| |
III. Які рослини, що згадуються в тексті, вам доводилося бачити і милуватися їх красою? Опишіть усно одну з них на вибір, використовуючи однорідні члени речення.
. Зв'язне мовлення
Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням
231.1. Прочитайте текст. Яка тема та основна думка висловлювання? Доведіть належність тексту до художнього стилю. З'ясуйте роль метафоричних словосполучень, визначте їх стилістичну функцію. Поясніть лексичне значення виділених слів (скористайтеся тлумачним словником). Складіть із ними речення.
ЧАРІВНЕ МІСЦЕ
Безлюдний берег здавався таким, як і колись в дитинстві, як часом бачив він у снах, в кучерявих верболозах, що подекуди припадали до води, купаючи в Пслі свої зелені чуби. А далі вигрівались піщані висипи, немов вибілені сонцем полотна, на яких подекуди виднілися підбіл і зелена рута.
Зелений острів. Так здавна люди звали мальовниче урочище в межиріччі Псла і Хортиці, омите з трьох боків голубою течією. Коли ж навесні вся ця оболонь заливалася повінню, тоді вона була схожа на своєрідне море, в якому купалися дерева, неначе зелені вітрила шаланд. Усі довколишні луки залиті водою, і тільки в середині травня ріки увіходили в свої береги. Та й тоді, щоб потрапити сюди, треба було переплисти на човні або перейти вбрід кілька рукавів і старих річищ.
Тихе чарівне місце. Трохи далі від Псла над розплесканими озерцями й затоками росли тополі, осичина, вільхи, берези й дуби. Де-не-де темною стіною здіймалися зарості вільшини, а на ній плівся білястий хміль і розливав довкіл ніжні пахощі.
І докоряв собі Береговець, що малював іноді казна-що, вигадував неіснуюче. Або ще й гірше: крутився в щоденній суєті
|
|
| |
|
|
| |
|
|
|
|
|
